3:1 ¶ Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший осуд приймемо.
3:2 Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний приборкувати й усе тіло.
3:3 От і коням вкладаєм уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо.
3:4 От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий.
3:5 Так само й язик, малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!
3:6 І язик то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни.
3:7 Бо всяка природа звірів і пташок, гадів і морських потвор приборкується, і приборкана буде природою людською,
3:8 та не може ніхто із людей язика вгамувати, він зло безупинне, він повний отрути смертельної!
3:9 Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.
3:10 Із тих самих уст виходить благословення й прокляття. Не повинно, брати мої, щоб так це було!
3:11 Хіба з одного отвору виходить вода солодка й гірка?
3:12 Хіба може, брати мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград фіґи? Солодка вода не тече з солонця.
3:13 ¶ Хто мудрий і розумний між вами? Нехай він покаже діла свої в лагідній мудрості добрим поводженням!
3:14 Коли ж гірку заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду,
3:15 це не мудрість, що ніби зверху походить вона, але земна, тілесна та демонська.
3:16 Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ!
3:17 А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива, повна милосердя та добрих плодів, безстороння та нелукава.
