2:1 ¶ Чого то племена бунтують, а народи задумують марне?

2:2 Земні царі повстають, і князі нараджуються разом на Господа та на Його Помазанця:

2:3 Позриваймо ми їхні кайдани, і поскидаймо із себе їхні пута!

2:4 Але Той, Хто на небесах пробуває посміється, Владика їх висміє!

2:5 Він тоді в Своїм гніві промовить до них, і настрашить їх Він у Своїм пересерді:

2:6 Я ж помазав Свого Царя на Сіон, святу гору Свою.

2:7 ¶ Я хочу звістити постанову: Промовив до Мене Господь: Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.

2:8 Жадай Ти від Мене, і дам Я народи Тобі, як спадщину Твою, володіння ж Твоє аж по кінці землі!

2:9 Ти їх повбиваєш залізним жезлом, потовчеш їх, як посуд ганчарський...

2:10 ¶ А тепер помудрійте, царі, навчіться ви, судді землі:

2:11 Служіть Господеві зо страхом, і радійте з тремтінням!

2:12 Шануйте Сина, щоб Він не розгнівався, і щоб вам не загинути в дорозі, бо гнів Його незабаром запалиться. Блаженні усі, хто на Нього надіється!