2:1 ¶ А я постановив у собі те, щоб до вас не прийти знов у смутку.

2:2 Бо коли я засмучую вас, то хто той, хто потішить мене, як не той, кого я засмутив?

2:3 І це саме писав я до вас, щоб, прийшовши, я смутку не мав би від тих, що від них мені тішитися належало, про всіх вас бувши певний, що радість моя то радість усіх вас!

2:4 Бо з великого горя та з туги сердечної я написав вам з рясними слізьми не на те, щоб були ви засмучені, але щоб пізнали любов, що в мене її пребагато до вас!

2:5 ¶ А як хто засмутив, не мене засмутив, а почасти щоб не пригнітити і всіх вас.

2:6 Досить такому карання того, що від багатьох,

2:7 через те навпаки, краще простити й потішити, щоб смуток великий його не пожер.

2:8 Через те вас благаю: зміцніть до нього любов!

2:9 Бо на це я й писав, щоб пізнати ваш досвід, чи в усім ви слухняні.

2:10 А кому ви прощаєте що, тому й я; бо й я, як простив що кому, то кому я простив, зробив те через вас від Особи Христа,

2:11 щоб нас сатана не перехитрував, відомі бо нам його задуми!

2:12 ¶ А коли я прийшов до Троади звіщати Христову Євангелію, і були двері для мене відчинені в Господі,

2:13 не мав я спокою для духа свого, бо я не знайшов був свого брата Тита; але, попрощавшися з ними, я пішов в Македонію.

2:14 А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі, і запашність знання про Себе через нас виявляє на всякому місці!

2:15 Ми бо для Бога Христова запашність серед тих, хто спасається, і тих, які гинуть,

2:16 для одних бо смертельна запашність на смерть, а для других запашність життєва в життя. І хто здатен на це?

2:17 Бо ми не такі, як багато-хто, що Боже Слово фальшують, але ми провіщаємо, як із щирости, як від Бога, перед Богом, у Христі!