14:1 ¶ Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

14:2 вона виходить, як квітка й зів'яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

14:3 І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

14:4 Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

14:5 Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

14:6 відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

14:7 ¶ Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

14:8 якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

14:9 то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

14:10 А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

14:11 Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

14:12 так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

14:13 О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

14:14 Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

14:15 Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

14:16 ¶ бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

14:17 провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

14:18 Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

14:19 каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

14:20 Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

14:21 Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

14:22 Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить..