30:1 ¶ А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бридився б покласти із псами отари моєї...

30:2 Та й сила рук їхніх для чого бувала мені? Повня сил їх минулась!

30:3 Самотні були в недостатку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

30:4 рвали вони лободу на кущах, ялівцеве ж коріння було їхнім хлібом...

30:5 Вони були вигнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злодіїв,

30:6 так що вони пробували в яругах долин, по ямах підземних та скелях,

30:7 ревіли вони між кущами, збирались під терням,

30:8 сини нерозумного й діти неславного, вони були вигнані з краю!

30:9 А тепер я став піснею їм, і зробився для них поговором...

30:10 Вони обридили мене, віддалились від мене, і від мойого обличчя не стримали слини,

30:11 бо Він розв'язав мого пояса й мучить мене, то й вони ось вуздечку із себе відкинули перед обличчям моїм...

30:12 По правиці встають жовтодзюбі, ноги мені підставляють, і топчуть на мене дороги нещастя свого...

30:13 Порили вони мою стежку, хочуть мати користь із мойого життя, немає кому їх затримати,

30:14 немов через вилім широкий приходять, валяються попід румовищем...

30:15 ¶ Обернулось страхіття на мене, моя слава пронеслась, як вітер, і, як хмара, минулося щастя моє...

30:16 А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!

30:17 Вночі мої кості від мене віддовбуються, а жили мої не вспокоюються...

30:18 З великої Божої сили змінилося тіло моє, і недуга мене оперізує, мов той хітон.

30:19 Він укинув мене до болота, і став я подібний до пороху й попелу.

30:20 Я кличу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою, Ти ж на мене лише придивляєшся...

30:21 Ти змінився мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки...

30:22 На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопивсь на спустошення!

30:23 Знаю я: Ти до смерти провадиш мене, і до дому зібрання, якого призначив для всього живого...

30:24 Хіба не простягає руки потопельник, чи він у нещасті своїм не кричить?

30:25 Чи ж не плакав я за бідарем? Чи за вбогим душа моя не сумувала?

30:26 Бо чекав я добра, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темнота прийшла...

30:27 Киплять мої нутрощі й не замовкають, зустріли мене дні нещастя,

30:28 ходжу почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу...

30:29 Я став братом шакалам, а струсятам товаришем,

30:30 моя шкіра зчорніла та й лупиться з мене, від спекоти спалилися кості мої...

30:31 І стала жалобою арфа моя, а сопілка моя зойком плачливим...