102:1 ¶ Молитва вбогого, коли він слабне та перед Господнім лицем виливає мову свою. (102-2) Господи, вислухай молитву мою, і благання моє нехай дійде до Тебе!
102:2 (102-3) Не ховай від мене обличчя Свого, в день недолі моєї схили Своє ухо до мене, в день благання озвися небавом до мене!
102:3 (102-4) Бо минають, як дим, мої дні, а кості мої немов висохли в огнищі...
102:4 (102-5) Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій...
102:5 (102-6) Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості...
102:6 (102-7) Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн!
102:7 (102-8) Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі...
102:8 (102-9) Увесь день ображають мене вороги мої, ті, хто з мене кепкує, заприсяглись проти мене!
102:9 (102-10) і попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую,
102:10 (102-11) через гнів Твій та лютість Твою, бо підняв був мене Ти та й кинув мене...
102:11 (102-12) Мої дні як похилена тінь, а я сохну, немов та трава!
102:12 ¶ (102-13) А Ти, Господи, будеш повік пробувати, а пам'ять Твоя з роду в рід.
102:13 (102-14) Ти встанеш та змилуєшся над Сіоном, бо час учинити йому милосердя, бо прийшов речінець,
102:14 (102-15) бо раби Твої покохали й каміння його, і порох його полюбили!
102:15 (102-16) і будуть боятись народи Господнього Ймення, а всі земні царі слави Твоєї.
102:16 (102-17) Бо Господь побудує Сіона, появиться в славі Своїй.
102:17 (102-18) До молитви забутих звернеться Він, і молитви їхньої не осоромить.
102:18 (102-19) Запишеться це поколінню майбутньому, і народ, який створений буде, хвалитиме Господа,
102:19 (102-20) бо споглянув Він із високости святої Своєї, Господь зорив на землю з небес,
102:20 (102-21) щоб почути зідхання ув'язненого, щоб на смерть прирокованих визволити,
102:21 (102-22) щоб розповідати про Ймення Господнє в Сіоні, а в Єрусалимі про славу Його,
102:22 (102-23) коли разом зберуться народи й держави служити Господеві.
102:23 ¶ (102-24) Мою силу в дорозі Він виснажив, дні мої скоротив...
102:24 (102-25) Я кажу: Боже мій, не бери Ти мене в половині днів моїх! Твої роки на вічні віки.
102:25 (102-26) Колись землю Ти був заклав, а небо то чин Твоїх рук,
102:26 (102-27) позникають вони, а Ти будеш стояти... і всі вони, як одежа, загинуть, Ти їх зміниш, немов те вбрання, і минуться вони...
102:27 (102-28) Ти ж Той Самий, а роки Твої не закінчаться!
102:28 (102-29) Сини Твоїх рабів будуть жити, а їхнє насіння стоятиме міцно перед обличчям Твоїм!
