6:1 ¶ Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога,

6:2 науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд.

6:3 Зробимо й це, коли Бог дозволить.

6:4 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого,

6:5 і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку,

6:6 та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.

6:7 Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає.

6:8 Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення.

6:9 ¶ Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.

6:10 Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите.

6:11 Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,

6:12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.

6:13 Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою,

6:14 говорячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе!

6:15 І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю.

6:16 Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку.

6:17 Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,

6:18 щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,

6:19 що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону,

6:20 куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.